Серце – це місце зустрічі людини з Богом

Слово серце зустрічається в Святому Писанні 876 разів і з них 710 разів в Старому Завіті і 166 в Новому Завіті. Трошки пороздумуємо, що ж мали на думці ці святі автори коли вживали слово серце.

 

В багатьох ситуаціях слово «серце» у Святому Писанні зустрічаємо коли мова йде про чистоту серця, про думки, бажання, рішення, оберігання серця, молитву серця, про Божественну присутність у серці. У Святому Письмі це поняття обіймає всю повноту духовного і не тільки життя людини, об’єднує людину в цілісність з усіма її властивостями та вчинками. Хоча в той самий момент поняття «серце» не є таким однозначним. Люди напротязі багатьох віків шукали місце «серця» в психологічній структурі людини. І вже пізніше постало питання, яку взагалі функцію виконує таке «серце».

 

Так, як вухо являється точкою перетину між зовнішнім та внутрішнім світом, так само в людині існує точка перетину світу людини і Божественного світу. Це є центральна точка навколо якої зосереджене все життя людини має вона віру чи ні.

«Неспокійне наше серце, поки воно не заспокоїться в Тобі…» (св.Августин 354-430рр.) Тобто серце завжди вказує нам напрямок і мету нашого життя. Найвищою метою є злука з Богом у Вічності. Серце є моїм правдивим внутрішнім «я», джерелом моїх слів та дій, а також поєднанням людських сил (духовних та тваринно-тілесних).

 

Серце також є ареною де постійно протягом земного життя людини відбувається внутрішня боротьба між добром та злом, спокуси з чеснотою, але якщо чистота серця займає достойне місце в житті людини, то в цьому серці може відбуватися єднання Творця зі створінням і в такий спосіб людина через серце може поєднуватися зі своїм ближнім і всім світом.

З цього можемо зробити висновок, що існує шлях до єдності душ, що полягає через серце. (Див.Бесіда про прощення)

У цій бесіді ми доторкнулися духовних сил людини. Духовні сили людини – це пізнання, свідомість, почуття, які належать серцю.

Від того, в якому стані знаходиться серце людини залежить повністю її духовно-моральний стан, та скерованість цієї особи. Серце людини це її внутрішня суть – це центр її особистості. «Як у воді відбивається обличчя до обличчя, так серце людини відображає саму людину» (Притчі Соломона 27,19.)

 

Серце – це місце де людина бере відповідальність за дію благодаті в її житті. Вона може відкритися, або закритися на неї.

Також в серці зосереджена воля людини. В серці людина приймає рішення: «Тому передчасно нічого не судіть доки не прийде Господь, Який і освітить таємниці пітьми і виявить задуми сердець, - тоді кожному буде похвала від Бога» (1Кор.4,5).

«Добра людина з доброго скарбу свого серця виносить добро, а погана – зі злого скарбу свого серця виносить зло, бо чим переповнене серце те промовляють уста!» (Лк.6,45). Тобто із серця виходять добрі та злі наміри, (Пс.28,3) а також любов до Бога та ближнього.

 

Вивчаючи Святе Писання можемо побачити що серцю людини належать усі її почуття:

 Серце радіє (Єр.15,16; Пл.Єр.5,15)

 Серце переживає страх (Пс.27,3)

 Серце сумує (Пс.25,17)

 Серце гнівається (Прип.19,3)

 Серце заздрить (Як.3,14)

 

Але тільки Господь який бачить усю глибину серця людини дає їй благодать і можливість пізнати себе, а також людина яка споглядає глибину свого серця може зустріти Бога.

В Святому Писанні також говориться про те, що людське серце здатне розпізнавати добро і зло – це називається совість, котра є природнім законом який просвічує наш розум і є божественною іскрою яка ніколи не гине і завжди нам нагадує, що є корисним. Святий Климент Олександрійський так повчає: «Совість є чудовим внутрішнім відчуттям, яке дає можливість точно обрати добро, або уникнути зла; на ньому ґрунтується правильне життя (Климент Олександрійський Стромати 1,1),

«Бог дав нашій душі чуйного і недрімаючого суддю, тобто сумління. Немає між людьми жодного такого чуйного судді, як наше сумління» (Йоанн Злотоустий, Проповідь про Лазаря 4,4).

 

Катехізис УГКЦ 752 «У серці починаються і народжуються думки та рішення людини, виникають наміри та прагнення, воно є джерелом волі та бажань. Християнин покликаний плекати «ниву» свого серця, пильнувати, щоб у нього не потрапило «вороже насіння» (Мт.13, 24-30)