Здоров'я це стан нестійкого балансу боротьби життєвих сил.

Здоров'я це стан нестійкого балансу боротьби життєвих сил, між життям та ентропією, між порядком і хаосом, між самоорганізацією та саморозпадом.

Навіть тоді коли ми ілюзорно почуваємо себе здоровими, всередині нас проходять процеси боротьби життєвих сил та їм протилежних.

Кожна хвороба несе з собою фізичні та моральні страждання, а також духовне страждання припоминаючи нам про минучість нашого фізичного тіла, нашу беззахисність перед невідворотною долею усіх хто народжується - смертю. Кожна хвороба ставить людину перед важливими питаннями, котрі вона зазвичай відкидає в темпі швидкого життя. Питання про її існування, про сенс буття, про її місце в часо-просторі, про цінності та принципи, гармонійність життя. Коли почуття контролі над власним фізичним, інтелектуальним сферами, своїми здібностями втрачається. Коли змінюється взаємовідносини з навколишнім світом, близькими та рідними. Коли саме життя під час хвороби набуває нових форм та нового змісту. І в такий момент приходить розуміння що хвороба це не просто фізіологічний феномен, котрий можливо скорегувати дякуючи впливу ліків та медичних маніпуляцій. Це те що торкає самі глибини людської сутності, стає нерідко глибоким духовним пережиттям людини впливаючи як на неї саму, так і на її долю.

На сучасному рівні медицина сприймає людину як набір фізіологічних актів та явищ, котрі потребують механістично-хімічного впливу для впорядкування їх стану, відводячи пацієнту пасивну роль в його лікуванні. Таким чином безособове лікування ще більше поглиблює стан розсіяності та безпорадності хворого в обличчю хвороби, створюючи залежність свого стану здоров'я від лікарів та протоколів лікування, не стимулюючи хворого прийняти свою хворобу та свідомо відреагувати.

Так, людина має тіло, котре підпорядковується законам природи як і інші живі організми, але в той же час його потрібно роздивлятися як таке, котре являється невід'ємною частиною особистості. Відриваючи тіло від душі, ми відриваємо його від фундаментальної основи, залишаємо ого без духовного потенціалу та деформуємо психологічну складову. Тіло не тільки являється певним фізичним показником особистості, але і в певній мірі уособлює собою особистість. І в прагненні вилікувати тільки його, тобото тіло, забуваючи про душу ми не тільки ризикуємо принести йому новий біль, але і лишаємо хворого можливістю скористатися власними силами і отримати користь для душі від перенесених страждань.

ХРИСТИЯНСЬКA ЦІННІСНО-ОРІЄНТОВАНA ПСИХОТЕРАПІЯ